Духовність
Духовність для кожного з нас має своє значення. Стандартне визначення духовності - це "усвідомлення змісту й мети нашого життя, усвідомлення свого "Я" і зв'язку з "тим, що вище, ніж Я".
Поточна ситуація вказує на те, що Релігія й Містицизм монополізували духовне життя людей. Релігія теїзму (віри в Бога) найчастіше стурбована "взаєминами з Богом" (Великим Творцем), як духовними відносинами, у той час як Містицизм знаходить їх в "надприродній" силі або владі. У підсумку Духовність майже завжди зводиться до "взаємин", як таких на тому або іншому рівні. У більшості випадків вона асоціюється з "місцем" людини в житті або її "сенсом життя". Що б під цими поняттями не малося на увазі.
Все це досить суб'єктивно й ми вже давно спостерігаємо за тим, як суспільство починає поступово позбуватися застарілих переконань і не стримуючих критики вірувань. Живучи в сучасному світі, ми можемо поглянути в минуле, згадати про те, що мали на увазі наші предки під терміном "реальність" і порівняти їх трактування з нашим. Більшості існуючих у минулому "духовних практик" більше немає, через нове розуміння різних явищ природи. Як приклад можна привести релігії, у яких тварини приносилися в жертву з певною метою. Це дуже рідко відбувається сьогодні, тому що доведено, що цей акт виявився безглуздим у досягненні бажаного ефекту. З тієї ж причини рідко відбуваються "танці під дощем", коли погода псується. Сьогодні ми знаємо про те, як створюються різні моделі поведінки погоди, а ритуальні практики не мають ніякого доказового ефекту. Таким чином, ідея "молитви" як індивідуального звертання до Бога із проханням, має в результаті дуже малий статистично підтверджений ефект і не доводить науковим шляхом існування Бога. Скоріше навпаки. Найчастіше це приходить до нас із античних історичних літературних теорій і традицій.
Виходить, що Офіційна Церква вкоренилася в невірному розумінні процесів життя. Наприклад, дуже часто релігійні вчення дають людям своє бачення про світ, у яких людина ставиться на різний рівень із іншими природними елементами. Це "духовне еґо" привело до серйозних конфліктів не тільки між людьми, але також між нами й навколишнім середовищем протягом цілих поколінь.
Однак, час рухається вперед. І наука показала, що люди є такими ж силами природи, як і все інше. Тепер нам відомо, що ми складаємося з таких самих субатомних структур, що й дерева, птахи й інші форми життя. І тепер стало ясно, що ми не зможемо жити без інших елементів природи. Нам потрібне чисте повітря, щоб дихати, їжа, щоб їсти, енергія Сонця та інше. Коли ми зрозуміємо цю систему зв'язків у житті, заснованих на принципі симбіозу, тоді ми почнемо бачити, наскільки наша взаємодія один з одним і з усім іншим у цьому світі впливає на нас самих. У центрі всього цього перебуває наука. За допомогою наукового методу ми можемо проникати в ці природні процеси й зрозуміти, наскільки повно ми можемо "злитися" із самою системою життя.
Це буде називатися "Духовним" пробудженням.
Науково-доведена реалізація цього допоможе нам зрозуміти, що люди більше не відрізняються від інших форм життя, і що наша цілісність є єдино правильною, якщо це цілісність із навколишнім світом. Такий умовивід дає нам зовсім інший, по-справжньому "духовний" погляд на світ, у якому ідея взаємних залежностей і зв'язків перебуває в основі всього.
Взаємозв'язок усього сущого в житті незаперечний, це вічні "взаємовідносини" загальних зв'язків, що не були реалізовані соціумом повною мірою. Таким чином, наша система поведінки й сприйняття далека від природи як такої, а отже, деструктивна.
Природа - наш вчитель. І наші соціальні інститути й філософські напрямки повинні ґрунтуватися на цьому твердженні, а також на "духовному" розумінні світу.
Чим швидше пошириться це духовне пробудження, тим більш розумним, мирним і благополучним буде наше суспільство.